Документи з історії євреїв у Державному архіві Чернігівської області. Довідник

Документи з історії євреїв у Державному архіві Чернігівської області. Довідник /
Державний архів Чернігівської області. - Ніжин: ТОВ "Видавництво "Аспект-Поліграф", 2003. - 320 с.

ISBN 966-8276-16-7

© Державний архів Чернігівської області, 2003

Зміст
Передмова

Пропоноване видання містить інформацію про документи обласного архіву з історії єврейського народу, представники якого здавна мешкали на території Чернігівщини та залишили помітний слід в економічно-культурному розвитку краю.
Довідник доповнює інформацію "Путівника по фондах Державного архіву Чернігівської області", виданого 2001 року, та розрахований на істориків, архівістів, краєзнавців і широке коло дослідників.

Довідник видано за фінансового сприяння
Американського Єврейського Об'єднаного Розподільчого Комітету "Джойнт"
за програмою "Спадщина"

ЗМІСТ

Передмова

Список скорочених слів

Фонди періоду до 1917 року

Фонди періоду після 1917 року

Систематичний покажчик фондів

Передмова

Дослідження етнічної історії стало одним з пріоритетних напрямів розвитку історичної нації у світлі реалізації державної програми щодо відродження національних меншин України згідно з положеннями Конституції України, "Декларації прав національностей" та Закону "Про національні меншини".

Необхідність глибокого й повного висвітлення історії розвитку національних меншин України, які становлять близько чверті всього населення держави, і водночас відсутність спеціальних досліджень з цієї теми спонукали до складання довідника "Документи з історії євреїв в Державному архіві Чернігівської області".

З кінця XVIII ст., після розподілу та приєднання до Російської імперії частини Польщі, розпочалося розселення єврейського населення на території Чернігівської губернії та постійне зростання його чисельності.

Простежити та проаналізувати темпи приросту єврейського населення, його відсоткове відношення до загальної кількості населення, розподіл за станами тощо дослідникам допоможуть документи фондів Чернігівського та Полтавського духовних правлінь, міських дум та управ, Чернігівської казенної палати, губернського та повітових казначейств та інші.

Очевидно, що скупченість на обмеженій території, однобічна спрямованість економічної діяльності спричинили до еміграції євреїв за кордон. Цьому процесу сприяло й Єврейське колонізаційне товариство, яке мало свого представника й в Чернігівській губернії і деякі документи про діяльність якого відклалися у фонді Чернігівського губернського правління.

Дрібна торгівля ще з XVII ст. - головне заняття євреїв в українському місті. Було б помилково вважати, що заняття торгівлею позначалося на матеріальному становищі всього єврейського загалу. Скупченість євреїв в містечках смуги осілості в кінці XIX ст. призвела до "перевантаженості" їх торговцями, які мали мізерний оборот. Однак затиснуте кордонами смуги осілості й бюрократичними заборонами єврейське населення майже не змінювало напрямків економічної діяльності.

В промисловості в Чернігівській губернії за даними 1897 р. було зайнято близько 1/3 єврейського населення (10% -робітники, до 20% - кустарі, до 5% - власники невеликих підприємств, ремісники, які наймали робітників). Сільським господарством займалися близько 4% євреїв, торгівлею - понад 40%, знаходились на державній службі та займалися "вільними професіями" (лікарі, юристи, літератори тощо) - близько 5%; наймити, службовці приватних кампаній, поденники - близько 4%; решта - священики, військовослужбовці, а також особи "без певних занять", ряди яких часто поповнювалися за рахунок торговців, посередників, орендарів, що збанкрутували.

В архівних фондах Чернігівського губернського правління, канцелярії чернігівського цивільного губернатора, губернського та повітових казначейств, Чернігівського губернського у земських і міських справах присутствія, податкових інспекторів, міських дум, управ та інших відклалося багато цікавих та майже не опрацьованих документів, які зможуть розкрити питання внеску єврейського народу у розвиток економіки Чернігівщини.

Непропорційна перевага участі євреїв в невиробничій сфері тягнула за собою цілу низку проблем соціально-політичного змісту, насамперед живила підґрунтя міжетнічних конфліктів. Між українцями та євреями відкритої конфронтації не існувало. Доля цих народів багато в чому збігалася. Обидва вони були недержавними народами (євреї до того ж нетериторіальний народ) і в однаковій мірі зазнавали утисків та національного гноблення від царизму. Проте антисемітизм все ж таки мав розповсюдження серед певної частини українського населення.

Після обнародування Маніфесту 17 жовтня 1905 р., в момент найбільшого тріумфу опозиції, стався вибух масової ненависті до євреїв. Хвиля насильства, що прокотилася вулицями міст і сіл, була раптовою і широкосяжною.

Матеріали розслідування погромів 1905 р. зберігаються у фондах губернського правління, окружних судів, прокурорів та судових слідчих окружних судів тощо.

1844 р. вводиться так званий коробковий податок, який складався з загального (на споживання м'яса) і додаткового (з торгівлі, за носіння національного одягу) податків, а також свічковий податок. Ці кошти надходили до державної скарбниці. Крім того, євреї обкладалися й загальнодержавними податками.

Документи з оподаткування відклалися у багатьох фондах архіву:Чернігівського губернського правління, Чернігівської казенної палати, губернського та повітових казначейств, чисельних податкових органів.

З 1827 р. євреїв почали брати до армії. Служба починалася з 12 років, а нерідко й раніше. З введенням загальної військової повинності 1874 р. почалися спроби ухилення від військової служби. Матеріали з усіх питань проходження військової служби євреями відклалися у фондах губернських та повітових рекрутського та з військової повинності присутствій.

Велика увага приділялася проблемам розвитку єврейської освіти.

Матеріали з питань отримання єврейськими дітьми національної освіти містяться у фондах Чернігівського губернського правління, директора училищ Чернігівської губернії, Ніжинського ліцею князя І.Безбородька.

Євреї навчалися також у загальних початкових навчальних закладах. Документи з питань отримання початкової освіти у загальних навчальних закладах сконцентровані у фондах Чернігівського губернського у земських і міських справах присутствія та у фондах навчальних закладів -повітових, початкових народних та вищих початкових училищах тощо. Хоча необхідно зауважити, що документи більшості початкових навчальних закладів, що діяли на території Чернігівської губернії, на зберігання до держархіву Чернігівської області не надходили.

Основними закладами, що надавали середню освіту, були гімназії. В архіві зберігається досить повний комплекс документів чоловічих та жіночих гімназій, як державних так і приватних.

Разом із середньою освітою хлопчики мали можливість одержати професійну підготовку у технічних училищах, яких у Чернігівській губернії було три: Новозибківське середнє сільськогосподарсько-технічне, Клинцівське середнє технічне і Ніжинське нижче технічне училище О.Кушакевича з відділеннями сільськогосподарсько-технічним та слюсарно-механічним. На зберіганні в держархіві Чернігівської області знаходяться документи лише одного з цих навчальних закладів, а саме Ніжинського училища О.Кушакевича.

На території губернії існувало декілька загальних ремісничих закладів - Чернігівське Олександрівське та Глухівське ім. М.Терещенка ремісничі училища, Мринська, Остерська, Кролевецька та Клинцівська нижчі ремісничі школи. На жаль, відомості про них в документах архіву практично відсутні.

Євреї мали також можливість здобувати освіту в спеціальних навчальних закладах. У Чернігівській фельдшерській школі для чоловіків та Ніжинській приватній фельдшерсько-акушерській жіночій школі готували нижчий медичний та фельдшерський персонал. 1903 р. в Чернігові була відкрита трикласна торговельна школа. В Ніжині та Прилуках діяли комерційні училища. У Чернігові існувало також жіноче єврейське професійне училище з кравецькою майстернею. З документами практично усіх цих закладів можна ознайомитись в архіві.

Релігійно-обрядове життя віруючих було традіційним і відповідало звичаям іудейських громад Польщі і Литви. Давні традиції і звичаї, закони Тори, настанови авторитетних релігійних діячів виконувалися всіма громадянами. У синагогах та молитовних будинках сповідували іудаїзм класичних напрямів: ортодоксальний та ХаБаД. Документи з питань відкриття, будівництва та ремонту синагог, молитовних шкіл та будинків відклалися у фондах Чернігівського губернського правління, міських дум та управ. В цих же фондах знаходиться значна кількість формулярних списків духовних наставників єврейських громад - рабинів.

З початком революції та падінням самодержавства у березні 1917 р. розпочався й новий етап у взаємовідносинах громадськості з євреями. Успіх Жовтневої революції відзначився рішучим поворотом у настрої єврейства.У багатьох молодих євреїв з'явилося почуття, що наближається "універсальна месіанська ера", коли трудящі усіх націй будуть жити спільно, тому нема ніякого сенсу опікуватися дріб'язковими гарантіями автономії, національного представництва у парламенті тощо. Очікування світової революції сприяло швидкій радикалізації єврейських соціалістичних партій, їхньому розпаду та вступу більшості їх членів до комуністичної партії.

Усі ці процеси знайшли відображення у документах фондів Чернігівської окружної комісії у справах виборів до Всеросійських установчих зборів і Установчих зборів Української Народної Республіки, губернського та окружних комітетів КП(б)У, колекції "Боротьба за встановлення та зміцнення радянської влади на Чернігівщині".

Багато представників колишньої адміністрації та старої російської інтелігенції перейшли до стану супротивників революції, інші або утікли за кордон, або залишились ворожими до нової влади, тому освічені, напівосвічені й навіть ледве освічені євреї, для яких державна служба була за часи царату закрита, поповнили ряди урядового та партійного апарату, а тисячі інших ринулися до вищих навчальних закладів та різних курсів, щоб підготуватися до виконання таких обов'язків.

Ця тенденція знаходить підтвердження у великій кількості особових справ, що відклалися у фондах місцевих партійних органів (губернський та окружні партійні комітети), органів державної влади та управління (виконавчі комітети усіх рівнів та їхні адміністративні відділи), військово-адміністративних органів, навчальних закладів тощо.

Однак поряд з десятками тисяч піднесених побічників революції були й сотні тисяч єврейських торговців, ремісників, маклерів, які залишились без шматка хліба, головним чином внаслідок погромів та вбивств, що супроводжували Громадянську війну, а також через занепад містечок. За роки Першої світової та Громадянської війн у містах запанувала розруха, транспортна система розвалилася, зовнішньоторговельні зв'язки були розірвані - все це не дозволяло євреям займатися торгівлею. В містах лютував голод і влада силою конфісковувала у селян продукти харчування за допомогою спеціальних озброєних продзагонів. Єврей-посередник залишився без засобів існування і деякі з них стали займатися контрабандою та обмінними спекуляціями. Вони вважалися спекулянтами й жорстоко переслідувалися.

Про це свідчать чисельні справи, що зберігаються у фонді Чернігівського губернського революційного трибуналу.

Коли була проголошена нова економічна політика, яка відкривала простір приватній ініціативі, десятки тисяч євреїв звернулися до торгівлі, ремісництва та приватного підприємництва. У розпал непу (1926 - 1927 рр.) євреї сягали 40% від загальної кількості усіх міських ремісників та 20% від усіх міських торговців.1 Однак важке оподаткування та різкі адміністративні заходи наприкінці 20-х рр. призвели до того, що усі приватні підприємства були закриті, а їхні власники проголошені ворожими елементами, "класовим ворогом", що був позбавлений громадянських прав.

Ці процеси відбилися у документах місцевих органів влади та управління (виконавчі комітети усіх рівнів та їхні адміністративні відділи), народних судів тощо.

В середині 20-х рр. почався масовий рух за створення єврейських сільськогосподарських поселень у Білорусії, Україні, Криму, а з 1928 р. і в Біробіджані. Мова йшлася про переселення 100 тис. єврейських родин. З цією метою були створені урядові й громадські організації, в тому числі й Товариство землевпорядкування єврейських трудящих, яке мало свої представництва на місцях. В держархіві Чернігівської області зберігаються документи місцевих рад Товариства - Чернігівська обласна рада та Ніжинське районне товариство. Крім того, численні й цікаві документи з питань створення єврейських сільськогосподарських артілей на території області, діяльності ТЗЄТ, переселенських груп відклалися у фондах партійних та радянських органів державного управління.

В 20 - 30-ті рр. XX ст. відбувся єврейський культурно-творчий ренесанс. Євреї получили доступ до усіх навчальних закладів, створювалися навчальні заклади з викладанням єврейською мовою. Але слід відзначити, що в цей час були закриті усі початкові національні навчальні заклади, що діяли до революції (хедери, Талмуд-Тори). Створювалися єврейські театри, самодіяльні драматичні гуртки, єврейські хорові капели тощо. При партійних та комсомольських органах, місцевих органах державної влади, відділах народної освіти усіх рівнів були організовані єврейські секції та бюро, які керували роботою серед єврейського населення, що й знайшло відображення в документальних матеріалах цих установ. У фондах статистичних органів відклалися матеріали з статистики народної освіти, культурно-освітньої роботи серед єврейського населення як загального характеру, так і рідною мовою. Крім того, на зберіганні у держархіві Чернігівської області знаходиться значна кількість документів навчальних закладів, що діяли на території області до початку Вітчизняної війни 1941 -1945 рр.

У 30-ті роки в політиці уряду посилилися центристські, русифікаторські тенденції. Окремі області 'культурного життя, які у попередній період вважалися дозволеними, були затавровані як "буржуазний націоналізм" та неухильно переслідувалися. Це було головною причиною згортання культурної роботи мовою ідиш.

В роки Другої світової війни майже половину радянських євреїв було знищено. Кількість уцілілих радянських євре'їв на території, що була окупована нацистськими військами, була майже нульовою. Знищувалися навіть діти від змішаних шлюбів. Фонди окупаційного періоду (міські управи), Чернігівської обласної комісії з розслідування злочинів нацистських загарбників дають змогу уявити собі масштаби Холокосту на території Чернігівської області.

Релігійне життя єврейського населення у 20 - 30-ті рр., після проголошення відокремлення церкви від держави, контролювалося місцевими органами державної влади (головним чином, адміністративними відділами та відділами управління виконкомів). У фондах цих установ збереглися документи щодо реєстрації єврейських релігійних громад, їхніх статутів, надання у використання культового майна тощо. У 40-і рр. був організований Уповноважений Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР у Чернігівській області, який розглядав питання про діяльність єврейських релігійних громад у 40 - 50-ті рр. до закриття синагог та молитовних будинків на території області у 1957 - 1959 рр.

Як свідчить цей невеликий аналіз, документи Державного архіву Чернігівської області висвітлюють усі сторони духовного, культурного та економічного життя єврейського народу на території нашої області. Свідчення багатьох з цих фондів раніше не використовувалися і ще чекають на своїх дослідників. Крім дослідників історії єврейського народу, документи архіву зацікавлять й тих, хто займається історією своєї родини, бо його фонди містять багато матеріалів генеалогічного характеру. І хоча деякі матеріали увійшли до довідника, підготовленого американською дослідницею М.Вейнер, але він доступний далеко не всім, і містить неповний перелік документів цього напрямку.

До довідника увійшли 190 фондів періоду до 1917 року та 208 - періоду після 1917 року. Вони складають два розділи, в середині яких фонди розташовані за порядковими номерами. Характеристика фонду містить повну назву фондоутворювача, номер фонду, під яким він зберігається в архіві (перед цифровим позначенням фондів установ, які діяли в радянський період, стоїть літера "Р", фондів партійних органів - "П"), кількість одиниць зберігання, крайні дати документів та місце зберігання. До характеристики фонду входить коротка історична довідка про час існування, функції, підпорядкованість фондоутворювача і анотація документів за темою довідника. Всі події у довіднику до лютого 1918 р. датуються за старим стилем, а з лютого 1918 р.- за новим.

До довідника складено науково-довідковий апарат: список скорочених слів, систематичний покажчик фондів, тематично-предметний та географічний покажчики. Необхідно відзначити дещо новий підхід у складанні покажчиків, коли вказується не сторінка довідника, на якій міститься інформація, а номери фондів, що містять інформацію з окремих питань. До географічного покажчика винесені адміністративні одиниці, що згадуються не лише у довіднику, а й взагалі у документах фондів.

На початок