На початок
Протягом останнього століття Україна вдруге трансформує економіку на ринкових засадах. Перша спроба реформ мала місце у 1920-ті рр., коли впровадження "воєнного комунізму" поставило під загрозу існування радянської влади. Вони ввійшли в історію як "нова економічна політика".
Сучасна історіографія непу представлена дослідженнями окремих його проблем, зокрема управління промисловістю, селянського господарства, найманої праці, торгівлі тощо. С. В. Кульчицьким зроблена спроба дати наскрізний аналіз політики більшовиків першого десятиріччя1. До наукового обігу введено велику кількість досі не відомих документів і матеріалів.
Проте ще залишаються не оприлюдненими чимало надзвичайно важливих, інформаційно насичених архівних документів, які проливають світло на стрижневий, сутнісний аспект непу - ринкові відносини. Один з таких документів автором цього повідомлення виявлено в Центральному державному архіві громадських об'єднань України. Це доповідна записка Комісії з внутрішньої торгівлі України (Комвнуторгу) під назвою "Комвнуторг: регулювання торгівлі і боротьба з дорожнечею". Документ складено в березні 1924 р., підписаний головою комісії М. Лобачовим і адресований політбюро ЦК КП(б)У (ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 52, арк. 184-196. Далі в посиланнях зазначатимуться лише номери аркушів). Як свідчить позначка, з ним ознайомився перший секретар ЦК КП(б)У Е. Квірінг. З огляду на високу адресу та офіційний статус доповідної записки матеріал заслуговує на довіру, потребуючи водночас критичного розгляду.
Оскільки документ такого типу є результатом колективної інтелектуальної праці апарату, він відбиває рівень його теоретичної підготовки, аналітичні можливості та ступінь ідеологічної зашореності. Укладачі записки виходять за рамки означеної проблеми, намагаючися розглянути питання промислового та сільськогосподарського виробництва, різних форм власності, податкову та цінову політику, роботу кооперації тощо.
Особливістю документа є визнання існування ринку й висування на чільне місце протиріч у системі ринкових відносин. На нашу думку, вже така постановка питання в тогочасних умовах була досить сміливою. Адже в опублікованих офіційних партійних документах ішлося про "досягнення" в господарстві на основі непу: повним ходом відбувалася реформа управління промисловістю, успішно завершувалася грошова реформа, функціонувала кредитно-банківська система тощо. За цих умов порушувати питання про протиріччя в системі ринкових відносин на рівні політбюро ЦК КП(б)У означало викликати на себе гнів як тих, хто визначав основні напрямки економічної політики, так і тих, хто їх реалізовував (арк. 184).
Цікавою є теза Комвнуторгу про проблеми виробництва. З одного боку, абсолютно правомірно, що трестована державна промисловість виступала монополістом як у сфері виробництва, так і на ринку, передусім в оптовій ланці торгівлі. Не викликає заперечень і висновок про те, що така організація виробництва вступає у протиріччя з інтересами споживача. З другого боку, укладачі доповідної записки не дійшли (чи не вистачило сміливості) до того, аби акцентувати увагу керівництва правлячої партії на необхідності створення сприятливих умов для розвитку приватного та кооперативного секторів виробництва. Саме організація промислового виробництва різних форм власності сприяла б виникненню конкуренції, яка, у свою чергу, викликала б розширення асортименту промтоварів, поліпшення їхньої якості та зниження цін. Однак РКП (б) боялася зростання приватного капіталу, тому й певною мірою обмежувала його існування (арк. 184).
Доповідна записка розкриває також погляд Комвнуторгу на фінансову політику держави, від якої багато в чому залежав стан внутрішнього ринку. Зокрема, укладачі записки засуджують дії Наркомфіну по зниженню акцизних та податкових ставок на продукцію промислового виробництва, виходячи з того, що державний бюджет був дефіцитним (арк. 185). Така аргументація засвідчує недостатню обізнаність апарату комісії в питаннях податкової політики. Адже ще А. Сміт у своїй книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" писав, що податок має бути задуманим і розробленим так, щоб утримувати з кишені народу якнайменше понад те, що він приносить державній скарбниці. Відомо, що високі податки стримують підприємницьку ініціативу, гальмують подальший розвиток виробництва.
Далі Комвнуторг порушує питання кредитування промисловості й торгівлі. Зменшення обсягів та скорочення термінів кредиту укладачі записки визначають як негативний чинник, що впливає на стан ринкових відносин. З цим важко не погодитися. Разом з тим, вони не зачіпають інших проблем, вирішення яких дало б поштовх розвиткові ринку, зокрема питань кредитування приватного сектора господарства.
Торкаючися проблем торгівлі, комісія викладає питання неузгодженості інтересів внутрішньої та зовнішньої торгівлі, однак не розкриває його суті (арк. 184). На наш погляд, за цим стоїть небажання Комвнуторгу - органу, який організовував і контролював внутрішню торгівлю різних форм власності, - загострювати відносини з Наркомзовнішторгом, що був організатором зовнішньої торгівлі. Як відомо, на початку непу на зовнішню торгівлю покладалося завдання налагодження експорту продукції вітчизняного виробництва (зерна, кам'яного вугілля, сировини тощо) та забезпечення промтоварами, яких бракувало на внутрішньому ринку. Задоволення потреб населення, передусім селян, у товарах промислового виробництва мало політичне значення. Тому статус Наркомзовнішторгу був вищим за статус Комвнуторгу. Прагнення першого до активізації зовнішньоторговельних відносин породило ажіотажні заготівлі зерна для експорту, що створило певні проблеми на внутрішньому ринку.
Розглядаючи цінову політику держави, автори записки виходять насамперед із відомчих інтересів. Виникнення "ножиць цін" вони вважають наслідком неузгодженості інтересів внутрішньої та зовнішньої політики. Заготівлі сільськогосподарської продукції для експорту, нарощування їхніх обсягів, на думку Комвнуторгу, призвели до надмірного зростання цін на зерно та сільськогосподарську сировину. Розуміючи необхідність оптимізації розхилу ножиць, Комвнуторг виступає за адміністративні методи вирішення цього питання. Вона запропонувала державі знизити ціни на предмети широкого вжитку: сіль, цукор, гас, мило, сірники, борошно, хліб печений, рибу, м'ясо. При цьому було взято до уваги, що у великих робітничих центрах кооперативна та державна роздрібна торгівля розвинута слабо, а потреби населення задовольняються приватними торговцями. Як бачимо, весь тягар нормалізації роздрібних цін на промислову та сільськогосподарську продукцію пропонувалося перекласти на плечі приватника (арк. 188).
Документ, що розглядається, відбиває також стан ринку промислових товарів України. Зокрема, його автори повідомляють про роботу Комвнуторгу щодо визначення потреби державної та кооперативної мережі в товарах підвищеного попиту та завезення їх у республіку. Однак у записці жодним словом не згадуються можливості республіканської промисловості в подоланні товарного голоду. Якщо взяти до уваги, що 1924 р. більшість українських трестів була підпорядкована Москві, то "завезення" необхідних товарів можна розглядати як прояв централізованого розподілу, що властивий директивній економіці (арк. 191).
Не залишилися поза увагою укладачів записки й проблеми грошової реформи в Україні. Конче потрібна й у цілому добре організована, вона мала в республіці свої особливості, найважливішими з яких були нестача червінців, передусім на периферії, та розмінний голод. Брак дрібних купюр негативно позначився на стані внутрішнього товарообігу республіки. Тож не випадково, що Комвнуторг вимагав узгодити випуск казначейських білетів з потребами внутрішнього ринку (арк. 195).
Доповідна записка відображає також проблеми функціонування цього органу. Так, апарат Комвнуторгу в 1924 р. складався з 12 осіб, половину яких становили обслуговуючі працівники. Протягом 1922-1924 рр. 15 разів розглядалося, але так і не було затверджене Положення про КВТ. Зрозуміло, що на продуману, науково виважену, чітку роботу цього органу годі було сподіватися.
Зміст доповідної записки переконує, що комісія не піднялася до розуміння того, що правляча партія використовує ринкові відносини в своїй політиці лише в обмеженому вигляді. Звідси - й перебільшення ролі держави в регулюванні ринку. У своїх пропозиціях щодо поліпшення стану внутрішнього ринку Комвнуторг неодноразово наголошує на необхідності відповідних державних заходів з фінансування діяльності самого КВТ та його органів на місцях, з'ясування потреб населення в товарах (хоча це й функція КВТ), забезпечення товарною масою, вирішення питань фінансування та кредитування торгівлі, уточнення політики відносно приватної торгівлі тощо. Як бачимо, Комвнуторг була органом реалізації партійно-урядових директив і працювала не виявляючи ділової ініціативи щодо розвитку ринкових відносин. Загалом вона мала певну можливість коригувати державну політику по розбудові ринку, але у своїй роботі не виходила за межі політики більшовиків, якій були притаманні імпровізація, обмежений допуск ринкових відносин, жорсткий контроль держави за станом ринку.
1 Підкреслення в цьому та інших листах - їхнього автора. - А. К. повернутися...
У попередньому числі (№ 4-6 за 2000 р.) "Архіви України" розпочали публікацію матеріалів ХІV Міжнародного конгресу архівів, що відбувся 21-26 серпня 2000 р. у м. Севілья (Іспанія). Нижче подаються наступні переклади матеріалів, що поширювалися під час роботи конгресу та обговорювалися на ХІV сесії Генеральної асамблеї архівів, яка проходила одночасно з його пленарними засіданнями.
Місія МРА полягає у виявленні всезростаючого значення архівів у всьому світі. Архіви, в яких зосереджуються свідчення про людську діяльність та вчинки, є підмурком прав особи та держави, і на них базується демократія й справедливе управління. Архіви захищають пам'ять людства, зберігаючи документи про його минуле. З метою піднесення значення архівів МРА опікується збереженням та примноженням пам'яті людства.
Для виконання цієї місії стратегічні пріоритети МРА на наступне десятиліття полягатимуть у:
1. Глобальній участі та розвитку
Протягом минулих 50 років МРА стала однією з найбільших міжнародних неурядових організацій у світі, оскільки репрезентує більш як 190 країн та територій, з мережею регіональних відділень, що охопили всю земну кулю. Наступного десятиліття планується поглибити цей інтернаціоналізм [МРА], урізноманітнити діяльність та збільшити вплив регіональних відділень, залучаючи ще невикористані джерела експертизи з метою повсюдного поширення всеохоплюючої професійної архівної системи:
2. Навчанні
Навчання професіоналів-архівістів надалі визначатиме зміст програми МРА і відіграє провідну роль у підвищенні значення архівної служби. Наступного десятиліття МРА шукатиме шляхів, які дозволять архівістам зустріти ті швидкоплинні та довготривалі виклики, що впливають на них. [МРА] зосередить свої зусилля на впровадженні навчання нових архівістів, реставраторів та діловодів, сприянні продовженню навчання тих, хто вже займає посаду, переважно шляхом підготовки й поширення навчальних матеріалів:
3. Архіви як пам'ять націй
Хоча вони є підмурком демократії й справедливого управління, архіви та документи, що зібрані в них, не тільки не беруться до уваги, а й навіть не вивчаються суспільством і тими, хто приймає відповідальні рішення. Архівісти мають постійно привертати увагу до критичного стану документальної спадщини, до її культурного та суспільного значення. Архіви репрезентують колективну пам'ять суспільства та націй.
Наступного десятиліття МРА підкреслюватиме їхнє значення як для націй у цілому, так і для окремих громадян.
Всезростаюче впровадження нових технологій у створення, використання та збереження документів надає архівістам та архівним інституціям у ХХІ ст. нові, ширші можливості. Архівісти мають застосовувати свої професійні знання під час прийняття рішень щодо нагальних проблем зберігання електронної інформації та архівних інституційних потреб з впровадження нових типів послуг для задоволення всезростаючих всесвітніх вимог. Архівісти повинні відслідковувати зміни в законодавстві, які впливають на їхню діяльність. Вони мають також виборювати зміцнення своєї професійної незалежності та етичного згуртування. Наступного десятиліття МРА працюватиме в напрямку допомоги архівістам з вивчення тенденцій та розробки навчальних матеріалів з питань:
4. Зв'язках з усім світом та своїми членами
Зв'язки - це те, що тримає вкупі організації з різнорідними та географічно розкиданими членами, подібні до МРА. Для більш ефективного функціонування вона повинна зміцнювати ці зв'язки, повністю використовуючи всі наявні технічні можливості.
Наступного десятиліття МРА робитиме так:
5. Розвиткові стандартів
У глобальному середовищі на початку ХХІ ст., в умовах скорочення відстаней та уніфікації ринків, розвиток стандартизації набуває вирішального значення і впливає на всі сторони життя суспільства. Життєвою потребою є те, що архівісти беруть активну участь у процесі розробки стандартів; це надає впевненості в тому, що до уваги братимуться їхні специфічні потреби та зацікавленості, а також у тому, що відслідковуватиметься процес розробки та впровадження відповідних нових стандартів. Кількість стандартів, що впливають на архіви, неосяжна, тому МРА зосередиться на найважливіших напрямах:
Але не всі країни й не всі архівні системи готові до повного впровадження стандартів ISO, головним чином через брак інфраструктури чи коштів.
МРА розроблятиме певні практичні рекомендації для своїх членів, використання яких дозволить поступово просуватися вперед до повного впровадження міжнародних стандартів.
МРА також розвиватиме свої функції контролю за новими стандартами:
Цей документ є скороченою версією стратегічного плану 1996 р., затвердженого Генеральною асамблеєю в Пекіні. Доопрацьований і доповнений Комісією з архівних програм у Парижі в лютому 2000 р. та Виконавчим комітетом у Тунісі у квітні 2000 р.
На засіданнях Виконавчого комітету у Відні (14-16 квітня 1999 р.), Будапешті (3-8 жовтня 1999 р.) та Тунісі (5-7 квітня 2000 р.) обговорювалися питання про заходи й межі реформування і змін у МРА. У жовтні 1999 р. на делегатських зборах у Будапешті також дискутувалися пропозиції щодо реформування, які ґрунтувалися на попередніх думках, висловлених раніше Виконкомом. Протягом цього періоду відбулося широке обговорення зазначених проблем із залученням керівників секцій, комітетів та окремих членів МРА.
Результатом цього стала загальна впевненість у необхідності змін у МРА, спричинених переважно значними соціальними, політичними, культурними та технологічними змінами в середовищі, в якому функціонує архівна професія та МРА як організація...
Панівною думкою, яка визначала характер дискусії щодо змін, була ідея зробити МРА організацією, яка служитиме своїм членам та архівній професії в усьому світі. Зміни потрібні для досягнення збалансованої участі архівістів усіх рівнів і в усьому світі в програмах МРА. Цей глобальний характер потрібно відбити зараз шляхом визначення складу всіх органів МРА і в процедурі схвалення рішень на найвищих рівнях та на всіх низхідних рівнях. У той же час важливо досягти прозорості, ефективності та більшої результативності в заходах МРА та впровадженні її програм, службі своїм членам.
Реформаційний процес усередині МРА розвивався вже більше 10 років - від того, як організація усвідомила, що її діяльність у міжнародному середовищі вимагає більш досконалого менеджменту і моніторингу. Перший стратегічний організаційний план, схвалений Генеральною асамблеєю в Пекіні 1996 р., був просякнутий усвідомленням надати програмам МРА передусім стратегічного і планового спрямування. Протягом наступних років рівень інтеграції між стратегічним планом та діяльністю МРА, що здійснювалася переважно через робочі плани Комісії з керівництва програмами (та інших комітетів МРА) й Міжнародної конференції Круглого столу архівів, розвивався далі і в майбутньому розвиватиметься завдяки нині запропонованій реструктуризації Комісії з керівництва програмами. Нижче надаються наступні пропозиції змін у Статуті, що містять його переглянутий текст, зі змінами та доповненнями, спрямованими на досягнення перелічених вище цілей.
У короткому вигляді головні зміни є такими:
Передбачається, що такі зміни суттєво позначаться на ефективності заходів МРА та діяльності її членів.
Виконавчий комітет більш широко представлятиме всі регіональні угруповання МРА. Кожне з них буде представлено безпосередньо у Виконкомі, матиме право обговорювати широке коло проблем на Генеральній асамблеї кожні чотири роки, буде відповідальним за певні напрямки діяльності МРА шляхом спостереження за ними, виділення відповідних ресурсів та сил.
Пропонується, що збільшений Виконавчий комітет засідатиме раз на рік, а в разі потреби скликатиме надзвичайні засідання. Пропонується створити вузьке Бюро, що здійснюватиме необхідний зв'язок Генерального секретаря та Виконавчого комітету в період між засіданнями Виконкому. Разом з тим Статут не намагається накреслити шляхи роботи Бюро. Можливо, що саме Бюро не збиратиметься на часті засідання, але його члени мають бути готовими для консультацій засобами сучасних комунікативних технологій.
Кожен член реструктурованої Комісії з програмного управління несе відповідальність за окремий напрямок (портфель) професійної програми. Ці напрямки випливають із пріоритетів робочого плану МРА, і кожен з них повинен мати свій чіткий термін впровадження.
Виконавчий комітет бере на себе відповідальність за Міжнародний фонд архівного розвитку, і як мінімум три портфелі у збільшеній комісії з програмного розвитку стосуватимуться професійної підготовки та розвитку.
Також передбачається, що регіональні відділення, секції, так само, як і комітети, мають бути готовими взяти активну участь у здійсненні програми МРА шляхом впровадження і виконання окремих завдань робочого плану МРА, якщо це потрібно. Усі аспекти діяльності МРА, включаючи її публікації, програми CITRA і регіональні, роботу секцій та комісій, знайдуть місце в загальному робочому плані МРА. Подання та обґрунтування різних позапланових заходів обговорюватиметься в Комісії з програмного впровадження, яка замінить Комісію з програмної підтримки. Вона може доповідати безпосередньо Генеральній асамблеї щодо результативності й ефективності впровадження програм МРА.
Також визнається, що існує потреба в покращанні координації зв'язків усіх рівнів та всіх елементів МРА з тією метою, щоб важлива і корисна інформація (передусім результати виконання робочого плану) циркулювала швидко й ефективно, щоб усі були поінформовані й знали, що робиться, здійснювалися дублікація і всебічний перехресний діалог.
Реорганізація функцій та робочих засобів Секретаріату здійснюється із усвідомленням того, що Секретаріат є ключовою фігурою у впровадженні зв'язків між усіма рівнями організації - це має бути головним завданням Секретаріату. Він має також збільшити свою роль у сприянні діяльності регіональних відділень, особливо там, де в цьому є потреба і сприяння може бути надане. Першим кроком у покращанні взаємозв'язку та усвідомлення потреб МРА в найближчому майбутньому стане підготовлений посібник чи практичний порадник для керівництва та допомога цим відділенням, секціям і комітетам.
Оскільки заходи, запропоновані тут, охоплюють лише мінімум того, що слід зробити для означених цілей, важливо пам'ятати, що МРА є динамічною організацією. Так само і Статут має бути динамічним документом, що змушує і дозволяє МРА та її членам впроваджувати програму й візію МРА. Генеральна асамблея 2004 р. має бути готовою перевірити й оцінити, наскільки ефективними виявилися ці статутні зміни, чи дозволили вони організації плідно працювати, чи підтвердили їх необхідність.
Журнал учрежден Государственным комитетом по архивам и делопроизводству Республики Беларусь, Белорусским научно-исследовательским институтом документоведения и архивного дела и Институтом истории Национальной Академии наук Беларуси 7 апреля 1998 года. Зарегистрирован Государственным комитетом Республики Беларусь по печати 19 мая 1998 г. Выходит шесть раз в год на белорусском и русском языках.
Издается c 1923 года
Выходит одни раз в два месяца
СОДЕРЖАНИЕ
ХIV Международный конгресс архивов: подведение итогов
Рекомендации ХIV Международного конгресса архивов
Участники конгресса рассказывают
Архивы служат народу. На вопросы редакции отвечает начальник Мосгорархива А. С. Киселев
Двоеносова Г. А. - Реконструкция и источниковедческий анализ дворянской родословной книги Казанской губернии 1785-1917 гг.
Адибекова Ж. Г. - Центральный штаб партизанского движения в документах РГАСПИ
Цветков В. Е. - Героическое прошлое - языком плаката ("Окна ТАСС" в Тверском облархиве)
Додонов Б. Ф., Копылова О. Н., Павлова Т. Ф., Петрушева Л. И. - Русский заграничный исторический архив реконструирован
Пивовар Е. И. - Путеводитель "Фонды русского заграничного исторического архива в Праге" стал историографическим фактом
"... От искреннего желания блага краю..." (Письмо архиепископа Камчатского Иннокентия Н. Н. Муравьеву-Амурскому. 1860 г.). Публикацию подготовила Н. П. Матханова
"Подтвердите получение информации..." (Письма сына Л. Д. Троцкого А. Я. Шустеру. 1930 г.). Публикацию подготовил А. Ф. Васенёв
К 175-летию восстания декабристов
Носков А. И. - Декабристы и их потомки в Самарской губернии
Третьякова Т. А. - Мышкинский край и декабристы
Юрганова И. И. - Декабристы в Якутской ссылке (по документам Национального архива Республики Саха (Якутия))
У пермских архивистов
Шувалова Л. А., Ренцова Н. В. - О компьютерных программах Госархива Пермской области
Одинцова О. С. - Использование документов по истории религии в Прикамье
Боднарь И. В. - Поиск современных форм повышения квалификации архивистов и делопроизводителей
Бородина Г. Ю. - Государственные и муниципальные архивы Омской области уточняют круг источников комплектования
Борлакова К. З. - Документы ветеранов Великой Отечественной войны в архивах Карачаево-Черкесской Республики: комплектование и использование
Райхцаум А. Л. - Работа с посетителями в приемной Государственного архива Российской Федерации
Наши консультации
Демушкин А. С. - Требования к бланкам документов
"Глубоко верю в подъем нашей отрасли". Председатель Государственного комитета архивов Украины Р. Я. Пирог отвечает на вопросы редакции
Ларин М. В. - Выездное заседание Международного института архивоведения
Куренышев А. А. - Кронштадтская трагедия 1921 года. Документы. В 2 кн.
Михальченко С. И. - Улащик Н. Труды по археографии и источниковедению истории Белоруссии: Из рукописного наследия;
Улащик Н. Краеведение (Заметки о скитаниях в 1924-1929 гг.): Из рукописного наследия
Фаизов С. Ф. - Савинова Р. Ф. Бог судил мне губернией править. Повествование о князе И. М. Долгорукове
Хэ Синь Хан. - Личные фонды Рукописного отдела Пушкинского Дома. Аннотированный указатель
К 2000-летию христианства
Шевелёва Л. В. - Юбилейные мероприятия павлодарских архивистов
Троицкая Н. А. Христианство на Дальнем Востоке
Попов Ю. И. К изучению истории православия
Пакина Е. И. - В Кировском облгосархиве: встреча творческой интеллигенции
Ярыш Т. Н. - Новгородские архивисты - юбилею Победы
Мельников А. В. - 200-летие первого издания "Слова о полку Игореве"
Самохвалова Н. В. - Презентация книги
Анохина Н. В. - Год работы Госархива документов социально-правовой защиты граждан Нижегородской области
Чуева Т. А. - Конкурс "Деловая женщина"
Ракицкая Е. Ю. - Вторые Михоэлсовские чтения в Москве
Свердлов М. Б. - Ученые вспоминают С. Н. Валка
Садретдинова Г. С. - Журналу "Эхо веков" - 75 лет
Яковлева Н. Г. - Поддержать архивы
Чуклина Р. З. - К 65-летию г. Нарьян-Мара
Бондаренко Т. А. - Международная конференция в Туве
Содержание материалов, опубликованных в журнале "Отечественные архивы" в 2000 г.
СОДЕРЖАНИЕ
Архивы России в ХХІ веке: первое пятилетие. Подпрограмма "Архивы России" Федеральной целевой программы "Культура России (2001-2005 годы)"
Козлов В. П. - Теоретические основы археографии с позиций современности
Старостин Е. В. - М. К. Любавский - историк-архивист
Зарубежная архивная Россика. Итоги и перспективы выявления и возвращения (интервью В. А. Еремченко)
"...А все-таки впереди Победа!" ("Слово о полку Игореве" в блокадном дневнике А. А. Княжевой "Один из дней..." 1941 г.). Публикацию подготовила З. Д. Ясман
Госконтроль и букинистическая литература. История одной проверки. 1947 г. Публикацию подготовил Ю. Б. Живцов
Поляков В. Б. - Гимназист Иван Бунин
Иноземцева Л. Б. - Бунин в фотокинодокументах РГАКФД
Кожевникова И. А. - Вологодские публикаторы продолжают традиции. (К выходу в свет 6-го выпускa сборника "Историческое краеведение и архивы")
Гибадуллина Р. Н. - Студенческая практика в Центральном государственном архиве историко-политической документации Республики Татарстан
Антоненко В. В. - Использование внебюджетных средств для финансирования архивных учреждений Алтайского края
Колесова М. Е. - Опыт региональных архивистов необходимо изучать
Белова Т. В. - Подготовка архивных кадров в Высшей профессиональной школе в Потсдаме (ФРГ)
Тархова Н. С. - Савин В. А. Хранить нельзя уничтожить. Формирование и организация Государственного архивного фонда РСФСР - СССР. 1918-1950-е годы.
Козлов В. П. - Военнопленные в СССР. 1939-1956. Документы и материалы
Конференции, совещания, семинары
Ракицкая Е. Ю. - Конференция по проблемам зарубежной архивной Россики
Ракицкая Е. Ю., Ситникова В. В. - Обсуждение проблем преподавания архивоведческих и документоведческих дисциплин. Комментарий А. Б. Безбородова
Мельников А. В. - Первые Лихачевские чтения
Смирнова Р. И. - Совещание-семинар работников делопроизводства системы Госстандарта России
Ермакова Л. И. - Конференция по вопросам природопользования
К 2000-летию христианства
Иванова О. И. - Региональная конференция в Хабаровске
Ильина В. А. - "Круглый стол" в Госархиве Оренбургской области
Выставки
Осин В. М. - К юбилею восстания декабристов
Бикметов Р. С. - Крестьянство Кузбасса: трудные дороги выживания
Корсакова М. И. - Выставка "Сибирский туризм 1-й половины ХХ в. в архивных документах"
Загребин С. И. - Архивная служба Южного Урала в культурном ландшафте региона
Казаков В. М. - У архивистов Алтайского края
Сафонова Н. К. - У архивистов Бурятии
Юбилеи
Просянова Т. Н. - 80-летний юбилей Госархива Астраханской области
Юбилей Д. З. Генделева
Акатьев Е. Н. - Документы по истории Карелии в Интернете
Серебренников С. В. - Фонд Е. М. Полянской в Новокузнецком филиале Государственного архива Кемеровской области
Ларина В. Г., Тестова Н. С. - Впервые в Липецке - учебные курсы ОЦПК ВНИИДАД
Катренко К. А. - Историко-краеведческая викторина "Самара губернская"
Мартыненко Т. В. - Дар архиву
Защита докторской диссертации московским архивистом
Павлова Т. Ф. - Российские архивисты в Республике Корея
Авдеева Е. Б. - Международные контакты нижегородских архивистов
У багатовіковому минулому українського народу є чимало явищ і подій, що міцно вкарбувалися в його історичну пам'ять, викликаючи в наступних поколінь почуття прикрості та суму. Однією з таких трагічних смуг був період нацистської окупації 1941-1944 рр. Запровадивши на теренах України безпрецедентний за жорстокістю окупаційний режим, загарбники поставили за мету перетворити її на "німецький життєвий простір", по суті - колонію третього рейху.
Слід наголосити: окупаційний режим завойовників на території СРСР, зокрема України, відзначався особливою жорстокістю та расистською зверхністю щодо місцевого населення - адже ця земля мала стати "німецькою Індією", а самі українці - тубільцями, рабами колонізаторів.
І, щоб досягти своєї мети, загарбники перетворювали українську землю на об'єкт тотального грабунку, жорстокого уярмлення й нищення населення. Не буде перебільшенням твердити, що з усіх країн, окупованих Німеччиною під час Другої світової війни, Україна постраждала найбільше. Людські втрати від окупації становили 5 625 тис. цивільного населення та військовополонених таборів, розташованих на її території. Зазнала значного руйнування економіка, було сплюндровано культурні надбання.
На жаль, обширна й багатоаспектна тема становища, в якому опинився український народ під час ворожої окупації, внаслідок злодіянь нацистів, в силу ряду об'єктивних та суб'єктивних обставин залишається на сьогодні, попри наявність багатьох документальних джерел та відсутність обмежень щодо користування ними, розробленою вкрай незадовільно. Між тим, означена тематика за повоєнні десятиріччя не тільки не втратила, але й набула додаткової актуальності, перетворившись із суто наукової на науково-політичну, життєво назрілу. Це спричинено й тим, що зрештою, після багаторічних зволікань, активізувалася проблема компенсацій Федеративною Республікою Німеччиною жертвам нацистського геноциду й каторжної підневільної праці ("трудового полону"). І тут сповна далася взнаки відсутність належної, надійної науково-інформаційної бази. За умови, коли історія нацистського грабунку в Україні, здавалося б, оповита туманом забуття, обставини, пов'язані з вирішенням проблеми виплат відшкодувань жертвам фашизму, як і проблеми "нацистського золота", примусила вже на урядовому рівні ставити перед науковцями й архівістами завдання поглибленого історичного вивчення й аналізу періоду окупації України третім рейхом.
Саме з позиції державних інтересів слід оцінити вихід у світ довідника про табори, тюрми й гетто на території України в 1941-1944 рр.
У рецензованому виданні враховано насущні проблеми державних органів у проведенні компенсаційних виплат жертвам нацизму. Водночас вказане видання може стати в нагоді й у науково-дослідницькій роботі. Щоправда, наближенню його до повновагомої наукової праці, розрахованої не тільки на утилітарні потреби, а й на запити широкого читача, сприяла б наявність у ній змістовного нарису про нацистський окупаційний режим та геноцид, заподіяний окупантами. Але такого нарису в довіднику, на жаль, немає.
Відмітна особливість рецензованої праці - її колективний характер. Довідник є, по суті, першою вдалою спробою видання такого роду. До праці долучилися працівники всіх центральних та обласних державних архівів України, а також Держархіву Російської Федерації, Федерального архіву в Берліні та Федеративного військового архіву у Фрайбурзі. Упорядкувала ці матеріали в єдину продуману систему, побудовану на наукових засадах, а також написала передмову, що орієнтує читача у ході користування довідником, кандидат історичних наук М. Г. Дубик.
Без великих перебільшень можна віднести рецензовану працю до найдосконаліших видань довідниково-допоміжного характеру. При її підготовці використано практично всі відомі документи окупаційних органів, що зберігаються у вітчизняних архівах. Широко залучені матеріали Надзвичайної державної комісії з розслідування злодіянь німецьких загарбників на окупованій території колишнього СРСР. У пригоді стали й праці довідкового характеру, підготовлені німецькими архівознавцями, а також Каталог Міжнародної пошукової служби.
У чому ж полягає цінність рецензованого видання? По-перше, дослідники періоду нацистської окупації й усі, кого цікавить ця тема, завдяки концентрації найрізноманітніших вірогідних і максимально повних документальних даних (загалом використано 111 фондів 29 архівів), отримали найточніші дані про кількість таборів військовополонених, в'язнів тюрем, гетто, робочих виправних таборів. Дані довідника можна вважати найбільш вірогідними, оскільки отримано їх одночасно з кількох достовірних джерел. До того ж, вони суттєво корегують цифри, що фігурували в літературі до останнього часу. Так, кількість гетто, за довідником, становить 304. До цієї цифри слід додати й 78 таборів примусової праці для євреїв. Таборів військовополонених зафіксовано 242 тощо. Важливість цих уточнень випливає хоча б з того, що в літературі фігурують лише 50 гетто і 180 таборів військовополонених.
По-друге, каталогізовані відомості уможливлюють комплексний аналіз, класифікацію кожного окремого табора, гетто, тюремного закладу тощо. Можна вважати, що завдяки даним довідника стає можливим ґрунтовне наукове дослідження теми нацистського терору як в Україні загалом, так і в її окремих регіонах, оскільки посібник складено за територіальною ознакою.
По-третє, поява довідника про табори, тюрми та гетто нагадує про невикористані можливості подібного жанру архівно-видавничої діяльності. Аналогічні посібники могли б бути корисними при поглибленому дослідженні магістральної проблематики історії України періоду Другої світової війни. Науково-практичне значення, подібно до рецензованої праці, мав би, приміром, довідник про цінності культури й історичні пам'ятки, вивезені окупантами з українських музеїв та картинних галерей. Важливими як для істориків, так і для широкого читача могли б бути довідники та путівники про пам'ятні місця битв та великих операцій на території України в 1941-1944 рр., так само, як і реєстр найбільших бойових операцій радянських партизанів і повстанців УПА і т. ін.
Заслуговує на високу оцінку не лише дослідницька, а й видавнича культура рецензованої праці. Довідник видано двома мовами - українською та німецькою, що вже само по собі є певним внеском у процес європеїзації українського архівознавства. Приємне враження справляють додатки: покажчики по категоріях місць ув'язнення та географічний, перелік використаних архівних фондів - усе це допомагає користуватися довідником.
Нова праця українських науковців є своєчасною і потрібною в діяльності установ, причетних до досліджень з історії, так само як і для забезпечення законних прав та інтересів громадян України.
1Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941-1944) / Упор. М. Г. Дубик. Державний комітет архівів України. Український національний фонд "Взаєморозуміння і примирення". - К., 2000. - 304 с. повернутися...
Останнім часом працівники Державного комітету архівів України та Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства розпочали випуск довідників і монографій про визначних українських архівістів. Ця ініціатива заслуговує на всіляке схвалення й підтримку, адже завдяки згаданим виданням громадськість дістає змогу дізнатися про людей, які присвятили своє життя зберіганню та використанню історичних джерел центральних та обласних державних архівів України в інтересах суспільства, передусім з метою глибокого й всебічного вивчення минулого нашого народу. Це тим більш важливо, що багато колишніх архівістів стали відомими істориками.
До 100-річчя від дня народження організатора архівної справи в Україні 1920-1930-х рр., відомого історика, доктора історичних наук, професора, лауреата Державної премії УРСР Михайла Абрамовича Рубача вийшла у світ книга, присвячена його життю й діяльності.
Збірник складається з трьох розділів, додатків та фотодокументів, які всебічно змальовують М. А. Рубача і як організатора та керівника української архівної справи у 20-30-х рр. ХХ ст., і як відомого вітчизняного історика, педагога, непересічну людину.
У першому розділі - "Спогади" - публікуються дописи 14 колег, учнів та рідних М. А. Рубача, в яких всебічно характеризується ювіляр, розповідається про маловідомі сторінки та епізоди життя історика-архівіста. З особливим інтересом читаються спогади про М. А. Рубача його колег - докторів історичних наук, професорів Л. Ю. Беренштейна, М. Я. Варшавчика, І. К. Рибалки. Заслуговують на увагу розповіді науковців, які впродовж багатьох років пліч-о-пліч працювали з ним в одному з відділів Інституту історії України АН УРСР, зокрема докторів історичних наук Ю. М. Гамрецького, А. П. Гриценко, Ю. І. Терещенка, кандидатів історичних наук І. Х. Ганжі, І. В. Хміля, О. Й. Щусь.
Серед небагатьох спогадів архівістів та колишніх студентів вищих навчальних закладів, де викладав Михайло Абрамович, привертає увагу допис ветерана архівної справи, кандидата історичних наук Є. П. Шаталіної "Я старий архівіст...", у якому вона розповідає про М. А. Рубача і як про свого першого викладача, і як про відомого українського археографа. Дуже вдало доповнюють розповідь про вченого й архівіста в цьому розділі спогади його онука - Олександра Рубача. Дитячі враження, пропоновані увазі читачів, містять інформацію, якої біограф ученого не знайде в жодному архіві чи друкованому виданні, а без неї образ героя книги був би неповним.
Шість матеріалів другого розділу - "Дослідження" - написано на маловідомих для науковців документах про діяльність М. А. Рубача. Тут ідеться про його працю на посаді керівника державної архівної служби (к.і.н. В. С. Шандра), охарактеризовано архівні джерела, що стосуються його життя та діяльності загалом (к.і.н. І. Б. Матяш та д.і.н. І. В. Верба). У цьому розділі висвітлено багатогранну й плідну роботу вченого по організації науки. Як і багатьох інших "хранителів пам'яті українського народу", М. А. Рубача було заарештовано в період сталінських репресій, а пізніше звільнено з-під варти "за недоведеністю злочину". На основі слідчої справи № 1356, що зберігається у фонді 263 ЦДАГО України, колишній начальник Головархіву України Б. В. Іваненко написав цікаве повідомлення про цю маловідому трагічну сторінку в житті вченого. Думається, для цього ж розділу доцільно було б підготувати статтю й про редакторську роботу М. А. Рубача, оскільки у 20-х рр. він був головним редактором журналів "Летопись революции" та "Архівна справа". Бракує у збірнику й ґрунтовної статті про педагогічну діяльність ученого в Московському педагогічному університеті ім. К. Лібкнехта, Харківському інституті марксизму-ленінізму та Інституті червоної професури, Київському та Харківському державних університетах, інших навчальних закладах. Заслуговує на окрему наукову розвідку й археографічна робота М. А. Рубача. Разом із тим, можна з упевненістю зазначити, що вміщені у книзі дослідження відтворюють широку панораму праці ювіляра в царині розвитку архівної справи в Україні, його плідної наукової діяльності.
У третьому розділі - "Джерела" - вміщено близько двох десятків документів (частина з них - автографи), які специфічною мовою архівних джерел розповідають про діяльність М. А. Рубача на посаді завідувача Укрцентрархіву УСРР. Це зокрема, його виступи на різних нарадах і засіданнях з питань поліпшення підготовки істориків, удосконалення археографічної роботи тощо.
Завершують працю "Додатки". Тут вміщено "Основні віхи життя і діяльності М. А. Рубача", хронологічний покажчик його друкованих праць з 1922 по 1984 рр. (окремі роботи Михайла Абрамовича побачили світ вже після його смерті). Певний інтерес становить і список літератури про життя і діяльність М. А. Рубача, хоча він, на жаль, не повний.
Загалом варто відзначити, що наукове видання "Михайло Рубач: архівіст, історик, педагог", видрукуване в серії "Історія архівної справи: спогади, дослідження, джерела", зацікавить і стане у пригоді всім, хто вивчає історію архівної справи, цікавиться станом історичної науки в Україні у ХХ ст.
Михайло Абрамович Рубач очолював архівну службу впродовж 1925-1931 рр. Його діяльність, безумовно, відповідала постулатам радянського часу. Однак, поціновуючи нині внесок ученого й організатора архівної справи в загальний розвиток української архівістики, слід, мабуть, зосереджуватися на конкретних справах, а їх було досить багато. Саме такий підхід притаманний авторам збірника.
1Михайло Рубач: архівіст, історик, педагог / Ред. кол.: І. Л. Бутич, О. В. Гранкіна, С. З. Заремба та ін. Державний комітет архівів України. Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, Спілка архівістів України. - К., 2000. - 210 с. - (Серія "Історія архівної справи: спогади, дослідження, джерела"). повернутися...
27 січня 2001 р. на 76-му році життя відійшла у вічність Олена Миколаївна Базанова, ветеран архівної справи, колишній директор Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного.
Випускниця першого випуску кафедри архівознавства Київського університету імені Т. Шевченка О. М. Базанова понад півстоліття віддано служила обраній професії. Досвідчений архівіст, умілий організатор, Олена Миколаївна зробила вагомий внесок у становлення й розбудову архіву спеціальних документів, у створення і забезпечення збереженості унікального кінофотофонолітопису України.
О. М. Базанова - відповідальний редактор і упорядник трьох видань анотованих каталогів кінодокументів, автор численних статей і повідомлень з найважливіших питань роботи з аудіовізуальними документами.
За значні заслуги в архівному будівництві України О. М. Базанова нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України, ювілейними медалями, галузевими і міжгалузевими відзнаками.
Невтомна трудівниця, прекрасний наставник, О. М. Базанова була вірним другом, відзначалася чуйністю, користувалася величезним авторитетом, повагою колег.
Пам'ять про Олену Миколаївну Базанову - світлу людину, фахівця своєї справи - назавжди залишиться в серцях її колег і друзів, усіх близьких їй людей.
8 лютого ц.р. у Нью-Йорку раптово помер бл. п. Степан Хемич, співзасновник і президент Фонду Катедр Українознавства, ініціатор програми українознавства в Гарвардському університеті.
Бл. п. С. Хемич брав активну участь у суспільному житті ще за часів навчання в Дрогобицькій гімназії, а дещо пізніше, в повоєнні роки, - у Німеччині. Після переїзду до Сполучених Штатів Америки працював спочатку в українських студентських організаціях, потім долучився до наукового життя, присвятив себе організації й фінансуванню української науки.
1957 р. бл. п. С. Хемич виступив з ініціативою організації в одному з провідних американських університетів катедри українознавства, щоб таким способом сприяти розвитку української науки. Протягом наступних десяти років за підтримки багатьох студентів та громадських діячів серед українських громад США та Канади було проведено збір коштів, потрібних для заснування катедр українознавчих студій.
Понад 44 роки бл. п. С. Хемич успішно керував працею Фонду Катедр Українознавства. За цей час тут було розроблено нові засоби й принципи програм, які прийняли інші інституції для заснування академічних українознавчих центрів. 1968 р. Фонд організував першу українську катедру (дві інші було засновано 1973 р.) у відомому Гарвардському університеті.
Завдяки багаторічній успішній діяльності Фонду Катедр Українознавства уможливилося створення в Гарварді ще й додаткових структур - літньої школи українознавства (від 1971 р. її успішно закінчили більш як дві тисячі студентів, передусім нащадки українських емігрантів), Українського наукового інституту Гарвардського університету (1973), українознавчої бібліотеки при головній бібліотеці Університету. Таким чином вдалося створити цілісний центр українознавства з широкими постійно діючими педагогічною, науково-дослідною і видавничою програмами.
Серед додаткових заходів, здійснених фондом Катедр Українознавства під керівництвом бл. п. С. Хемича, - "Проект дослідження голоду в Україні 1932-33 років" та "Гарвардський проект для відзначення тисячоліття Хрещення Руси-України". До останнього з них входить Корпус української писемної творчості від половини ХІ і до кінця XVIII ст., праця над яким триває й сьогодні.
Завдяки підтримці Фонду Катедр Українознавства та Українського наукового інституту Гарвардського університету уможливилася підготовка ряду видавничих програм та Інтернет-проектів безпосередньо в Україні. За сприяння ФКУ від 1992 р. виходить у світ і журнал "Архіви України".
Бл. п. С. Хемич закінчив студії в Орегонському університеті й здобув диплом магістра з політичних наук у Колумбійському університеті (1963). Працював спочатку у федеральному уряді, пізніше став керівником секції негайної допомоги в Адміністрації Людських ресурсів у Нью-Йорку (1963-1993).
В особі бл. п. Степана Хемича Фонд Катедр Українознавства, гарвардський центр українознавства, вся українська громада втратили непересічну особистість, безпосередньо причетну до розбудови української науки та культури. Вічна йому пам'ять.
Боряк Олена Олександрівна - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Сфера наукових інтересів - духовна культура українців, зокрема дослідження місця й ролі жінки в традиційному суспільстві.
Вєтров Ігор Георгійович - кандидат історичних наук, доцент, заступник декана історичного факультету Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Досліджує історію України періоду Другої світової війни.
Гаврилюк Світлана Віталіївна - кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри історії України Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Досліджує історію України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., зокрема діяльність історико-краєзнавчих і археографічних осередків цієї доби.
Довбищенко Михайло Володимирович - кандидат історичних наук, доцент кафедри книгознавства та видавничої діяльності КНУКіМ. Досліджує проблеми суспільно-релігійних рухів в Україні ХVІ-ХVІІ ст.
Загорецька Олена Михайлівна - старший науковий співробітник УДНДІАСД. Коло наукових інтересів - документознавство, сучасне справочинство.
Кентій Анатолій Вікторович - головний охоронець фондів ЦДАГО України. Досліджує питання розвитку архівної справи, історію Другої світової війни, українського національного руху 20-50-х років ХХ ст.
Коваль Михайло Васильович - доктор історичних наук, професор. Сфера наукових інтересів - історія України періоду Другої світової війни.
Кузнецова Лариса Василівна - старший науковий співробітник УДНДІАСД. Досліджує питання документознавства та справочинства.
Кулешов Сергій Георгійович - доктор історичних наук, професор, зав. відділом УДНДІАСД. Сфера наукових інтересів - документознавство, книгознавство.
Матяш Ірина Борисівна - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник зі спеціальності історіографія, джерелознавство, спеціальні історичні дисципліни, заступник директора УДНДІАСД. Коло наукових інтересів - історія архівної справи, біографістика, грушевськознавство.
Мицик Юрій Андрійович - доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сфера наукових інтересів - історія українського козацтва, джерелознавство історії України ХVІ-ХVІІІ ст.
Новохатський Костянтин Євгенович - начальник організаційно-аналітичного відділу, член колегії Держкомархіву України. Сфера наукових інтересів - теоретичні питання архівістики, архівне право, історичне краєзнавство.
Олійник М. М. - кандидат історичних наук, доцент. Сфера наукових інтересів - історія непу в Україні.
Павленко Ірина Анатоліївна - зав. відділом використання архівної інформації ЦДАГО України. Досліджує джерельну базу історії ідеологічної політики КПРС 1940-1950-х рр.
Пиріг Олександра Андріївна - доцент Київського державного торговельно-економічного університету, кандидат історичних наук. Досліджує історію економічних відносин.
Реєнт Олександр Петрович - член-кореспондент Національної Академії наук України, заступник директора Інституту історії України НАНУ, заслужений діяч науки і техніки України. Сфера наукових інтересів - вітчизняна історія ХІХ-ХХ ст.
Головна сторінка | Архів новин | Архіви в світі | Корисні посилання | Контакти | Карта порталу
Copyright © 2024 - Державна архівна служба України
Всі права застережені
Вебмайстер: webmaster@arch.gov.ua