Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. у с. Писарівка на Дніпропетровщині у бідній селянській родині. Освіту здобував у Катеринославі (нині Дніпро): у Першому реальному училищі (1910–1917 рр.), Першій реальній школі (1917–1918 рр.) та Катеринославському університеті, який так і не закінчив через брак коштів. У 1920–1921 рр. працював вчителем у м. Павлоград, співпрацював з кількома видавництвами.

У 1921 р. переїхав до Києва, де працював бібліографом Книжкової палати. У 1921–1922 рр. через голод в Києві переїхав до Ворзеля, де викладав українську мову у школі. У 1921 р. одружився на актрисі Катерині Червінській. Після повернення до Києва у 1922 р. став брати активну участь у літературному житті міста: був членом «Аспису» (Асоціації письменників»), у 1924–1926 рр. – літературної групи «Ланка», яка з 1926 р. називалася «Марс». Товаришував з письменниками Б. Антоненком-Давидовичем, Г. Косинкою, Т. Осьмачкою, Є. Плужником. У 1925–1928 рр. брав активну участь у літературній дискусії, обстоюючи на різноманітних диспутах думку, що твори треба оцінювати за критерієм мистецької цінності, а не за тим, наскільки вони відповідають офіційній ідеології. У київський період життя (1922–1930 рр.) В. Підмогильний працював редактором видавництва «Книгоспілка», співредактором журналу «Життя і революція». Твори друкував у збірниках та журналах «Січ», «Життя і революція», «Червоний шлях», «Літературній газеті» та ін. Після виходу у 1930 р. у Москві російського перекладу роману «Місто» письменника виведено зі складу редколегій, а його твори майже не друкували.

У 1931 р. В. Підмогильний переїхав до Харкова. Впродовж харківського періоду творчості (1931–1934 рр.) він, не маючи змоги друкувати власні твори (окрім оповідання «З життя будинку»), займався переважно перекладацькою діяльністю (перекладав праці Вольтера, Д. Дідро, К. А. Гельвеція, Бальзака). В. Підмогильний почав писати ще в школі (пригодницькі оповідання для шкільної газети). В студентські роки публікувався у катеринославському журналі «Січ» (видав свої перші оповідання: «Важке питання» (1917) та «Гайдамака» (1918)). Першу збірку «Твори. Т. 1», що включала 9 оповідань, видав у 1920 р. Письменник надихався творчістю Дмитра Яворницького та Михайла Коцюбинського, намагався наслідувати їхній літературний стиль.

Під час перебування у Ворзелі В. Підмогильний видав цикл оповідань «Повстанці» (1921) та оповідання «Син» (1923), у якому описав голод 1921–1923 рр. З 1923 р. публікував оповідання в празькому журналі «Нова Україна», за що потім був звинувачений у контрреволюційній діяльності. У 1924 р. вийшла книга «Військовий літун», у 1925 р. – «Третя революція», у 1927 р. – збірка оповідань «Проблема хліба». У 1928 р. у Харкові опубліковано роман «Місто», що став першим в українській літературі урбаністичним твором та за своїм модерністським стилем разюче відрізнявся від традиційної для тогочасної літератури селянської та соціальної тематики.

8 грудня 1934 р. В. Підмогильний був заарештований НКВС за звинуваченням в участі у терористичної організації. На допитах своєї вини не визнавав. Проте 11 січня 1935 р. слідчі примусили його написати зізнання в тому, що він належав до групи письменників-націоналістів з 17 чоловік (Є. Плужник, М. Куліш, Г. Епік та ін.), які мали терористичні наміри щодо керівників партії. 29 березня 1935 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила В. Підмогильного до 10 років ув’язнення в Соловецькому таборі з конфіскацією майна. На Соловках він продовжував писати оповідання, повісті та листи до дружини.

3 листопада 1937 р. особлива трійка УНКВС переглянула вирок і засудила письменника до розстрілу. В. Підмогильний був страчений в урочищі Сандармох у Карелії разом з більш ніж 1000 в’язнів, серед яких були Лесь Курбас, Г. Епік, М. Зеров, М. Куліш. У 1956 р. письменник був реабілітований посмертно через відсутність складу злочину.