Григорій Косинка (справжнє прізвище – Стрілець) народився 29 листопада 1899 р. у с. Щербанівка Київської губернії у бідній селянській родині. Змалку допомагав батькам по господарству. Початкову освіту отримав у Краснянській земській школі. У 1908 р. родина виїхала на Далекий Схід у пошуках кращого життя, але через рік повернулася назад. Г. Косинка працював у маєтку пана. Після закінчення початкової школи у 1913 р. став волосним писарчуком у с. Красному. У 1914 р. переїхав до Києва, де працював реєстратором у земській управі та закінчив вечірні гімназійні курси.

У період визвольної боротьби служив рядовим у війську отамана Зеленого, за що був запроторений до Лук’янівської в’язниці, а згодом визволений «боротьбистами». Почав публікуватися в 1919 р. у їхній газеті «Боротьба», де вперше використав псевдонім «Косинка». У 1920 р. жив у тодішній столиці УНР м. Кам’янець-Подільському, але повернувся до Києва, де у 1920–1922 рр. навчався у Київському інституті народної освіти. Швидко став відомим серед київських письменників, виступав на вечорах літературних вечорах та зібраннях ВУАН.

У 1920 р. став членом літературно-мистецької групи «Гроно», куди входили М. Терещенко, Г. Нарбут, А. Петрицький та ін. На початку 1920-х рр. Г. Косинка працював редактором у журналах «Нова громада», «Всесвіт», секретарем Всеукраїнського фотокіноуправління, сценаристом на Київській кінофабриці, був членом літературного об’єднання АСПИС (1923–1924 рр.) та директором Київського і Харківського радіокомітетів. У 1924 р. одружився з Тамарою Мороз. Подружжя мешкало в одному з будинків на території Софії Київської. Їхнє помешкання стало місцем зібрань київських літераторів з групи «Ланка». Г. Косинка особливо товаришував з Тодосем Осьмачкою.

За життя Г. Косинки було видано 20 збірок оповідань і новел. Перші новели («Поліцай», «За земельку», «Під брамою собору») письменник опублікував у 1920 р. у збірнику групи «Гроно». Після її розпаду у 1922 р. видав першу збірку «На золотих богів», що принесла йому визнання. У 1920-х рр. друкувався у журналах «Червоний шлях», «Нова громада», «Життя і революція». Друга половина 1920-х рр. – період розквіту таланту Г. Косинки, час активної творчої праці і великої популярності серед читачів. Вийшли друком нові книги, найвідомішими з яких стали: збірки новел «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані оповідання» (1928, 1929), оповідання «Мати» (1925), «За ворітьми» (1929). Невидані за життя автора твори були опубліковані у 1960–80-х рр. у збірках новел під спільною назвою «Гармонія».

З осені 1929 р., після того, як перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор назвав Косинку «буржуазним націоналістом», письменнику було заборонено друкуватися. У 1931 р. цензура заборонила розповсюдження вже надрукованої збірки «Серце». Критики звинувачували його у поширенні «куркульської ідеології» та «націоналізму». Тому він зайнявся перекладацькою діяльністю (переклав «Мертві душі» М. Гоголя) та написанням сценаріїв для кінофільмів.

У червні 1934 р. на конференції письменників, присвяченій успіхам колективізації, Г. Косинка виступив із запальною промовою, у якій заявив, що в умовах соціального замовлення і тиску з боку влади письменники не можуть творити. 4 листопада 1934 р. він був заарештований органами НКВС. Засуджений до розстрілу за звинуваченням у приналежності до терористичної організації. Г. Косинку розстріляли 15 грудня 1934 р. у Жовтневому палаці в Києві. 19 жовтня 1957 р. письменник був реабілітований посмертно Воєнною колегією Верховного суду СРСР у зв’язку з відсутністю складу злочину.