Василь Барка ( справж. ім’я Василь Костянтинович Очерет) народився 16 липня 1908 р. у с. Солониця на Полтавщині в козачій родині. Початкову освіту здобув у місцевій трикласній школі. З 1917 р. навчався в Лубенському духовному училищі, де захопився вивченням української літератури. У 1927 р. закінчив Лубенський педагогічний технікум, після чого працював учителем фізики і математики у сільській школі на Донбасі.

У 1928 р. Василь Барка через конфлікт з місцевою владою переїхав на Північний Кавказ, де вступив на філологічний факультет Краснодарського педагогічного інституту. У 1930 р. видав першу книгу поезій «Шляхи», за яку був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». У 1932 р. вступив до аспірантури, одночасно працюючи науковим співробітником у Краснодарському художньому музеї, де ледве не був відданий під суд за використання релігійних творів у експозиціях. Через постійний тиск перевівся до Московського педінституту. У 1940 р. захистив кандидатську дисертацію у Москві, після чого читав лекції з історії літератури у Ростовському університеті.

З початком війни Василь Барка добровольцем пішов у «народне ополчення». У 1942 р. був тяжко поранений і тому залишився на окупованій німцями території. Працював коректором у місцевій газеті «Кубань». У 1943 р. мобілізований на роботу в Німеччину. Тоді ж для захисту сім'ї від переслідувань вибрав псевдонім «Барка» (як човни, що він розвантажував). Зумів втекти з трудового табору, працював коректором у видавництві «Голос» у Берліні. Після капітуляції Німеччини у 1945 р. опинився в таборі для переміщених осіб у Аугсбурзі, де написав свій перший прозовий твір «Рай».

У 1950 р. Василь Барка переїхав до США. Досліджував історію української літератури, активно друкувався, працював перекладачем і редактором на радіостанції «Свобода». У 1958–1961 рр. працював над романом «Жовтий князь», який видав у Нью-Йорку в 1963 р. У 1969–1988 рр. займався лише літературною діяльністю, працюючи над поемами «Судний степ» і «Кавказ», які вважав найголовнішими у своєму творчому доробку.

Василь Барка є автором понад 20 книг: збірок поезій («Шляхи» (1930), «Цехи» (1932), «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947), «Океан» (1959)), повістей, романів («Рай» (1953), «Жовтий князь» (1963)), поем («Судний степ» (1992), «Кавказ» (1993)), есе («Жайворонкові джерела» (1956), «Правда кобзаря» (1961), «Вершник неба» (1965)), перекладів, критичних статей. Творчості письменника притаманні релігійні мотиви, що віддзеркалюють події з історії українського народу. Найвідомішим твором Василя Барки є роман «Жовтий князь», який став першим у світі професійним прозовим твором, присвяченим Голодомору 1932-1933 рр. Письменник 25 років збирав спогади очевидців (у т. ч. і родини брата), які лягли в основу роману.

Життя письменника обірвалося 11 квітня 2003 р. у Нью-Йорку (США).

Документи фонду Василя Барки передані ЦДАМЛМ України сином письменника Очеретом Ю. В. у 1993–1994 рр. Особовий фонд Василя Барки (ф. 1203) невеликий за обсягом і налічує 28 од. зб. за 1928–1991 рр. Основний масив складають документи до біографії письменника та образотворчі матеріали (індивідуальні, родинні і групові фото).