Микола Вороний народився 6 грудня 1871 р. (н. с.) на Катеринославщині в родині ремісника. Навчався у Харківському, а потім – у Ростовському реальному училищах, звідки був виключений за поширення забороненої народницької літератури і 3 роки перебував під наглядом поліції. Йому було заборонено вступати до вищих навчальних закладів Російської імперії, тому він продовжив навчання на філософському факультеті Віденського і Львівського університетів.

У Львові М. Вороний познайомився з І. Франком, якому потім допомагав у виданні газет «Громадський голос» і «Радикал» та журналу «Зоря». У 1890-х рр. працював бібліотекарем і коректором у Науковому товаристві імені Шевченка, редактором журналу «Життє і слово» та режисером театру «Руська бесіда», став членом РУП. У 1897–1901 рр. був актором у трупах М. Кропивницького і П. Саксаганського. У 1901–1910 рр. працював у державних установах Харкова, Одеси, Чернігова. З 1910 р. М. Вороний жив у Києві, працюючи у театрі М. Садовського та викладаючи у театральній школі. У 1917 р. став одним із засновників Української Центральної Ради та Українського національного театру. У 1920¬1926 рр. жив у Варшаві і Львові, викладаючи в Українській драматичній школі. Після повернення до УРСР з 1926 р. викладав у Харківському музично-драматичному інституті, працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні.

Микола Вороний почав писати ще під час навчання в училищі. Свої твори публікував з 1893 р. (вірш «Не журись, дівчино» (інша назва – «Дівчині»). Друкувався у періодичних виданнях «Дзвін», «Сяйво», «Зоря», «Літературно-науковий вісник» та ін. У 1899 р. написав свій найвідоміший твір – поему «Євшан-зілля», у якій висвітлив тему необхідності усвідомлення людиною своєї національної приналежності. Перша збірка М. Вороного «Ліричні поезії» вийшла у 1911 р. у Києві. У 1913 р. була надрукована друга збірка «В сяйві мрій», у 1917 р. – третя «Євшан-зілля», у 1921 р. у Варшаві – збірка «За Україну!». М. Вороний також є автором низки мистецтвознавчих і театрознавчих статей і розвідок («Пензлем і пером», «Театральне мистецтво й український театр» (1912), «Театр і драма» (1913) та ін.), театральних рецензій та перекладів творів світової літературної класики на українську мову.

У 1934 р. Микола Вороний був арештований і звинувачений у шпигунстві на користь Польщі. 7 червня 1938 р. розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС в Одеській області. У 1957 р. Миколу Вороного реабілітовано посмертно у зв'язку з відсутністю складу злочину.